У Луцьку пройшов конкурс юних поетів

20 листопада завершили прийом робіт на конкурс "Поетична хвиля: голоси майбутнього". 42 учасники надіслали нам свої поезії. Серед них обрали 5 переможців у різних вікових категоріях: до 13 років та 14-16 років.

Метою організації цього конкурсу було підтримати талановиту молодь та зробити вклад у розвиток творчого потенціалу українського суспільства.  Організатори конкурсу - Департамент освіти Луцької міської ради та Волинська ОБЮ у партнерстві з Центром розвитку туризму та Дистриб'юторською компаніїю "Сладоград".  Роботи оцінювала Ольга Ляснюк, очільниця спілки письменників Волині.

Дипломи та подарунки отримали переможці конкурсу:

Ткачова Варвара, учениця Луцький ліцей 21 імені Михайла Кравчука, Гетюк Софія, учениця Волинського наукового ліцею Волинської обласної ради, Соломін Нікіта, учень Луцького ліцею 22 Луцької міської ради, Сіваковський Любомир, учень Луцького ліцею 26 Луцької міської ради.

Алла Єфремова, директорка бібліотеки, подякувала конкурсантам за участь та відкритість: «Адже поезія – це не буденна справа, поезія – це свято».

Ольга Ляснюк зауважила, що важливо проводити такі конкурси, бо це можливість проявитись. Закликала не писати в шухляду і зауважила:  «Хоч деякі вірші і не були листочками, а лише бруньками, варто продовжувати творити. Пам’ятаймо, що всі ми об’єднані словом».

Після відзначення переможців письменниця провела поетичний майстерклас, до якого долучилося десять учасників конкурсу. Кожен з них мав нагоду зачитати свою поезію, отримати відгук та кілька порад від Ольги Ляснюк. Також вирішили відновити зустрічі наживо у літературній студії «Лесин кадуб».

Ініціатори конкурсу та модератори заходу – Валентина Романишина та Наталія Журавльова.

Роботи переможців:

***

котитися під три чорти —

загратися з янголом на кінцівках (світу)

у смиренного праведника,

який вірить у лаву на небесах та

величність алкоголіків після третьої чарки.

котитися за ґрати до речників диявола —

приносити в жертву людські коливання:

  знищу-вати

     знищу-ванти

         знищу-ватни

              знищу-ватник

                                           і в

савєцкай власті напішу на пасті

что такоє «мір»

це коли без «пасті» і коли без гасла

збираються напасти, йдучи навздогін.

температура долонь скаче по цельсію

при підйомі на:

    метр

         два

             три

чорти пройшлись по шкірі мурашиною ходою.

стає дужче варко.

завантажте багаж на останню зупинку серця

котіться під три чорти!

Ульяна Швай

Я ЛЮБЛЮ ЛОВИТИ РИБУ

Вам зізнаюсь: більше хліба,

страв всіляких на столах

я люблю ловити рибу –

це для мене просто «ах!».

Коли ти з туманом вранці

за село йдеш на ставок

і, не все ще взявши з ранця,

зириш вже на поплавок!

Коли серце тобі в грудях,

як пташа, тріпоче знов,

і ти кажеш ніби людям:

«Окуні, лини, агов!».

Коли з тебе ані звуку

і спинився наче час:

от якби спіймати щуку –

був би це найвищий клас!

А тому і, друзі, мовлю

вам за подихом одним:

так люблю я риболовлю,

що й змирилась мама з цим!

Любомир Сіваковський

***

Війна…

Вона не знає пощади,

Залишає на тілах і в душах глибокі шрами.

Ми, схоже, покоління, що обране Богом,

Щоб за волю в бою змагатись з ворожим народом.

Війна роз’ятрює серця і рани,

Руйнує домівки, змиває плани.

Де колись співали птахи над ланами,

Тепер лиш відлуння між зруйнованими містами.

Чому ж люди у пошуках долі

Гартують світ не любов’ю, а болем?

Чому зброя замінює слово,

А мир здається таким недосяжним знову?

Та все ж у серці палає надія,

Що здійсниться світла, одна на всіх, мрія,

Що колись настане пора без крові,

І знову розквітне Україна в мирі й любові.

Ткачова Варвара

Ця осінь

Ця осінь приходить, як спогад старий,

Покритий туманом, що тане без сліду,

Неначе у грудях стискається крик,

Що з пам'яті вирвати більш не під силу .

Зупинюся на мить - і між листям тремтить,

Стара тиша, важка, мов задумане слово,

У погляді спроба, хоч якось прожить,

В цей день, де живе щось знайоме та но́ве.

Холодний асфальт обіймає мої кроки.

І вуличний вітер у серці блука.

Тепло загубилось - минули вже ро́ки,

І світ біля мене змінився до тла.

Софія Гетюк

***

Осінь. Вечір. Тиха хата,  

Сутінки заходять в дім,  

На столі горить лампада,  

Тліє в стороні камін.

Осінь. Вечір. Час - вечеря,  

Голос лине в півімлі,  

Мати кличе дітей їсти,

Відлетіли журавлі.

Осінь. Вечір. Кроки стихли,  

У кімнаті — мир і лад,  

Всі думки, мов стрічки тугі,  

Тчуть невидимий наряд.

Осінь. Вечір. Вже темніє,  

Сон ще не торкнувся вій,  

Але з часом, серед тиші,  

Згасне день і стихне біль.

Нікіта Соломін

***

Один посеред поля лавандових квіток,  

Руки я схрестив у молитві за любов.  

Вітер тихо шепче, як колись давно,

Серце жде, коли прийде кохання знов.

Небо десь далеко зорі розсипа,  

А у серці тихо, мов настання дня,  

Легкий шепіт квітів в тиші ледь бринить,  

І любов надією в душі горить.

Сонце вже сідає за далекий край,  

Завтра знову встане, принесе свій рай.  

Та у цю хвилину, серед тишини,  

Молитву шепочуть лаванди пелюстки.

І якщо почує небо мій обряд,  

Може повернеться той, хто не сказав,  

Що любов є вічна, як і ці поля,  

Де лаванда світлом квітне у житах.

Нікіта Соломін