Рецензія Остапа Корчука на збірку поезій Максима Кривцова «Вірші з бійниці»

«Війна загострює відчуття й усвідомлення. Вірші про війну, наче кулі, –  вражають смертельно глибоко й залишаються в серці назавжди. Це точки перетину тих, хто на передовій, і тих, хто в тилу. Це містки для розуміння одне одного. Це колючки для розуміння самих себе. “Ця бійниця широка. І вона – лише ваша. Варто лише зазирнути. Не бійтеся”», – читаємо на сайті Тернопільської обласної бібліотеки для молоді.

Максим Кривцов – «це рани, на які намотуєш жовтий скотч»… Його вірші – «музика, яка розпадається на звуки. Це голоси, які звучать постійно в голові. Це слова, які б’ють у серце і не дають віддихатись» (за словами художника, режисера і письменника Валерія Пузіка). 

Перша і єдина поетична збірка Максима Кривцова «Вірші з бійниці» була розпродана вже через кілька годин після того, як з’явилася новина про його смерть. Його поезія набирається сили. Як фіалки, образ яких став останнім поетичним рефреном до пам’яті про Максима Кривцова.

Ця збірка незвична, у якій знайдете кʼюарки із записами віршів, фото війни, чисті сторінки, на яких зможете написати свій вірш чи намалювати ілюстрацію. Поштовхом для цього є мотивація від автора: «Це вірші – твоє. Ти можеш написати свій вірш. Про парки і дерева, про тістечка і кав’ярні, про дитинство і пироги з маком. Про інших чи про себе. Це місце – лише твоє». Структура віршів захоплюють і зачаровують: «Пада/you / спій/my  / кві/ти / на твоєму / тілі / позбира/you / маленька мить / етюд /  God/ина»

Його вірші бʼють у саме серце, рвуть душу, бо написані на полі бою, з епіцентру подій. Тема контрасту між військовим і цивільним життям тонкою ниткою пронизане крізь усю поетичну збірку, крізь його молоде життя, бо: «Він узяв кота, схожого на тістечко / і сказав: коте, нам треба їхати / з нами, як ранок / як життя / як хвороба / сталась холодна / як крига / війна / урок, що зветься «Спокійне життя», закінчився».

Уся збірка пронизана жагою до життя, хоча там так багато смерті… таким коротким життям автора, який розкриває секрет, що він любить, а чого ні, про що мріє та, власне, кожному бажає – спокою і моря. І  рекомендує: «Свайп вліво, чи свайп вправо… Бо ця збірка не моя – а ваша. Усі слова чиїсь. Весь досвід це обставини».

У його поетичному світі все сплетено з усім, проникає через мембрани клітин, проростає навесні «поле пам’яті», яке «всіяно кукурудзою суму». «Він переїхав у Бучу в середині березня 2021‑го / винайняв маленьку квартиру в цоколі й завів кота / шерсть якого була кольору помадки на еклері» – так розпочинається збірка віршів і світлин Максима Кривцова. Вірш про тихе приватне життя під Києвом із коханою дівчиною переривається раптово: «з нами, як ранок / як життя / як хвороба / сталась холодна / як крига / війна». Ліричні герої – мешканців Бучі, можливо це реальні прототипи, яких війна закрутила, немов піщинки під час пилової бурі. У них було життя: «вона мріяла про мандрівку в Патагонію», «він ходив на англійську, в тренажерку та на сповіді», «вона працювала у комунальному підприємстві», – але «на вулицях і на полях з’являлися нові Голгофи». Після звільнення Бучі, Київщини, Ізюма та десятків українських містечок і селищ ми побачили лише номери над могилами…

Із перших сторінок книжки відчувається велика любов автора до людей, хоч як затерто звучать ці слова. Для нього є головним гуманістичний горизонт сприйняття: кожне життя важливе, найменше і найбезглуздіше життя є цінністю. Війна пожирає життя, проковтує, нерозбираючи облич (в одному вірші автор зіставляє її з Мінотавром). Проте сам Максим не безпорадний обиватель, а воїн із великим досвідом. Він у якийсь спосіб поєднував свій природний гуманізм із залізом і кров’ю, з алогічністю війни.

Максим Кривцов насправді знав, що написати, щоб запросити нас у свій світ; знав як написати, щоб ми зрозуміли, що «війна – це жахлива, абсурдна та зовсім нелогічна річ. Однак, вона – одна зі стихій, які щоразу починаються знову». Тому ми словами автора звертаємося до вас: «Прочитайте ці вірші. Побудьте поруч. Зіпріться на обвалену стіну. Подихайте сирістю й порохом. Послухайте, як співають птахи на початку весни і працює ворожа техніка на дванадцяту годину. А тоді підійдіть до бійниці – й дивіться».

На жаль, смерть поета часто  робить «видимою» його творчість.  На його думку, формулювання «не встиг розвинути свій талант», «загинув на світанку творчого шляху».

…та скоріше б уже весна

щоб нарешті

розквітнути

фіалкою….

Рецензент: Остап Корчук, учень 10-а класу КЗЗСО «Луцький ліцей № 27 Луцької міської ради»

Кривцов М. «Далі» Вірші з бійниці : поезії / М. Кривцов «Далі». – 2-ге вид. – Київ : Наш Формат, 2024. – 192 с.

Із конкурсу рецензій на книгу, який провела Волинська обласна бібліотека для юнацтва спільно з Управлінням соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Луцької міської ради, Департаментом молоді та спорту Луцької міської ради, ВОНАхаб, ВОНАхаб.Луцьк та Департаментом освіти Луцької міської ради. 04 жовтня 2024 р. Детальніше про конкурс за посиланням: https://voub-vidkruy.blogspot.com/2024/10/blog-post_21.html